У Гефсіманському саду продав Ісуса Юда,
І слуги книжників ведуть, ведуть його до суду.
«В народі сіяти розбрат Тобі ніяк не гоже,
Скажи» - спитав Його Пилат: « Чи дійсно Ти Син Божий?
Мовчиш!? Хто рот Тобі зв*я зав, призвав до непокори!?»
Йому у відповідь сказав Христос: « Це ти говориш.»
І засудив Пілат Христа, через розп*яття стратить,
І на Голгофу, до хреста, ведуть, що би проп*яти.
Кат забива залізний цвях в Іісусові долоні,
А з-під колючого вінця стікає кров на скроні.
Так, на хресті вмирає Бог, а книжники радіють:
«Прости їх Батьку мій, Спаси! Не відають що діють!»
Біль душу Матері пече, (хоч відала все, знала),
Та кров, не сльози із очей, із серця витікала.
Завбачив учня у юрбі і став йому казати:
«Цю Жінку бачиш? Хай Тобі Вона віднині Мати!»
Сказав і Матері Своїй, і чули це всі люди:
«Жено, це учень любий Мій, Тобі він Сином буде!»
І крикнув:-«Батьку віддаю Свій Дух у Твої руки!»
На груди голову Свою схилив, скінчились муки.
І враз стемніло, затряслась земля, аж ген, у храмі.
Завіса навпіл розтялась,свідоцтво тої драми.
«Він славу за життя здобув!»-це сотник із сторожі
Сказав: «Розп*ятий був воістину Син Божий!»
Те, що пророк проголосив збулось, бо мало статись,
А з того часу Божий Син Спасителем став зватись.
Бо всіх людей від смерті спас, хто в аді був і в мирі,
Небесний рай відкрив для нас, для кожного, по Вірі.
Три іпостасі, Бог Один на вік віків є спільно,
Бог-Дух Святий, Отець і Син, то Трійця неподільна.
З Божою допомогою прихожанин
Свято- Володимирського храму у місті Сіднеї
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 2988 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Реальность - Андрей Скворцов Я специально не уточняю в самом начале кто именно "он", жил. Лес жил своей внутренней жизнью под кистью и в воображении мастера. И мастер жил каждой травинкой, и тёплым лучом своего мира. Их жизнь была в единстве и гармонии. Это просто была ЖИЗНЬ. Ни та, ни эта, просто жизнь в некой иной для нас реальности. Эта жизнь была за тонкой гранью воображения художника, и, пока он находился внутри, она была реальна и осязаема. Даже мы, читая описание леса, если имеем достаточно воображения и эмоциональности можем проникнуть на мгновение за эту грань.
История в своём завершении забывает об этой жизни. Её будто и не было. Она испарилась под взглядом оценщика картин и превратилась в работу. Мастер не мог возвратиться не к работе, - он не мог вернуть прежнее присутствие жизни. Смерть произвёл СУД. Мастер превратился в оценщика подобно тому, как жизнь и гармония с Богом были нарушены в Эдеме посредством суда. Адам и Ева действительно умерли в тот самый день, когда "открылись глаза их". Непослушание не было причиной грехопадения. Суд стал причиной непослушания.
И ещё одна грань того же. В этой истории описывается надмение. Надмение не как характеристика, а как глагол. Как выход из единства и гармонии, и постановка себя над и вне оцениваемого объекта. Надмение и суд есть сущность грехопадения!